то ми? як≥? «в≥дки? ÷≥ питанн¤ завжди з нами.

¬≥дпов≥д≥ на них ми шукаЇмо всюди. ј може варто прислухатис¤ насамперед до голосу, ¤кий то тих≥ше, то гучн≥ше звучить в нас самих? ћожливо, це лише в≥длунн¤, а сам голос - ≥з далекоњ-далекоњ давнини?

„ас минаЇ, а не вертаЇ, однак те, що минулос¤, не забулос¤ - залишилос¤ в пам'¤т≥ курган≥в та кам'¤них ≥дол≥в на њх вершинах. як же було насправд≥? ’то в≥н, наш далекий предок?

 ургани в степу - пам'¤ть родоводу. « високих ск≥фських могил, можливо, ≥ не розглед≥ти вс≥х сл≥д≥в на степових дорогах, однак добре видно, куди ведуть вони ≥ де перехрещуютьс¤ з ≥ншими шл¤хами.

ЌемаЇ сумн≥ву у давност≥ походженн¤ украњнського народу, в його глибокому м≥цному корен≥, ¤кий живитьс¤, викидаючи все нов≥ ≥ нов≥ паростки, енерг≥Їю сонц¤ ≥ соками родючоњ земл≥.

"Ќе за нас ”крањна настала, не при нас перестане", - кажуть у народ≥ про р≥дну землю, бажаючи њй довгих ≥ щасливих рок≥в, стол≥ть, тис¤чол≥ть. ≤ п≥д теплими з≥рками, чиЇ св≥тло на н≥чних земних дорогах, знову ≥ знову звучать перекази та чар≥вн≥ опов≥дки про богатир≥в, кургани ≥ мовчазн≥ кам'¤н≥ постат≥ на њх вершинах...
_{Ќа головну стор≥нку}