√”÷”Ћ№—№ ≤ ѕ–» –ј—»

ярослава “ ј„” ,
директор музею народного мистецтва
√уцульщини та ѕокутт¤ (м.  оломи¤)
ћар≥¤  ”Ѕ» ,
науковий прац≥вник музею

≤стор≥¤ орнаментальних прикрас у народному мистецтв≥ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою в≥дображаЇ ≥стор≥ю розвитку певного народу, його культурн≥ й рел≥г≥йн≥ традиц≥њ, навколишню природу та традиц≥йн≥ види ремесел. ѕрикраси належать до найархањчн≥ших елемент≥в культури в ≥стор≥њ людського сусп≥льства. ” своњй початков≥й функц≥њ вони в≥д≥грали роль, спр¤мовану на задоволенн¤ обр¤дових ≥ культових потреб, стаючи згодом нос≥¤ми складноњ мови знак≥в ≥ символ≥в. ¤кими людина виражаЇ своЇ ставленн¤ до оточуючого св≥ту ≥ ¤вищ природи та спов≥дуЇ певн≥ звичањ, наприклад, розмальовуючи ≥ татуюючи шк≥ру, прикрашаючи себе кольоровим кам≥нн¤м.  р≥м того, прикраси в≥д≥гравали оберегову та естетичну функц≥њ, виступали у ¤кост≥ матер≥ального про¤ву емоц≥йного житт¤ людини, часто виступаючи символом влади ≥ показником приналежност≥ до в≥дпов≥дного сусп≥льного класу.

” таких формах виникла, розвивалась ≥ живе сьогодн≥ прикраса на територ≥њ √уцульщини.

ѕрикраси пос≥дають ч≥льне м≥сце у художньому оздобленн≥ гуцульського вбранн¤ к≥нц¤ XVIII - початку XX ст. ’удожн¤ форма ≥ орнамент цих прикрас, њх назви ≥ способи нос≥нн¤ вказують на традиц≥ю, ¤ка маЇ глибоке ≥сторичне кор≥нн¤.

” р≥зн≥ часи розвитку матер≥альноњ народноњ культури на √уцульщин≥ створювались переважно традиц≥йн≥ типи та форми прикрас, ¤к≥ суттЇво в≥др≥зн¤лись в≥д прикрас вищих сусп≥льних клас≥в, хоча багато у чому св≥й початок вз¤ли в≥д них. —воЇр≥дн≥сть гуцульських прикрас позначаЇтьс¤ ¤скравою самобутн≥стю, ≥ вони не позбавлен≥ численних рис, притаманних прикрасам р≥зних народ≥в св≥ту.

Ќародна прикраса ¤вище багатогранне, ≥сторичне, а з географ≥чноњ точки зору - видозм≥нне. ќдин з в≥домих досл≥дник≥в √уцульщини ¬олодимир Ўухевич у своњй фундаментальн≥й прац≥ "√уцульщина" 1899 року писав: "...убираЇ молодша чел¤дь много р¤д≥в лискавок, пацьорок, хрещик≥в, пом≥ж ¤кими звичайно один б≥льший; воколо шињ перев'¤зуЇ сил¤нку або іердан з др≥бненьких пацьорок...".ўодо функц≥ональност≥ традиц≥йних гуцульських прикрас, то можемо вид≥лити к≥лька груп. ƒо першоњ в≥днесемо т≥, ¤к≥ пов'¤зан≥ з духовною культурою та знаход¤тьс¤ у т≥сному взаЇмозв'¤зку з р≥зними обр¤дами, звича¤ми; над≥лен≥ в≥дпов≥дною символ≥кою та маг≥чн≥стю. “ак≥ прикраси, ¤к правило, люди носили безпосередньо на т≥л≥, хоча з плином часу вони набрали декоративного значенн¤: це - обручки, ч≥льц¤ та хрести. –≥дше в гуцульських народних прикрасах використовувались кульчики ≥ зовс≥м не заф≥ксовано браслет≥в, оск≥льки рукави на сорочках завжди були довгими, завуженими до зап'¤ст¤ руки ≥ вик≥нчувались вишиваним орнаментом.

≤ншу групу представл¤ють прикраси, ¤к≥, кр≥м обереговоњ функц≥њ, були корисними у функц≥ональному план≥ й одночасно виступали складовою частиною ≥стор≥њ формуванн¤ та розвитку традиц≥йноњ гуцульськоњ нош≥. ƒо них в≥днос¤тьс¤ р≥зноман≥тн≥ пр¤жки, чепраги (защ≥пки дл¤ верхньою од¤гу та нашийних прикрас), бовтиц≥ дл¤ запл≥танн¤ к≥с та укладанн¤ волосс¤, іудзики, пр¤жки дл¤ по¤с≥в, торбинки, порох≥вниц≥, ланцюжки дл¤ згард≥в, хрест≥в, прикраси дл¤ зач≥сок, головних убор≥в тощо.

«гадан≥ типи народних прикрас в≥др≥зн¤ютьс¤ не т≥льки художн≥м ефектом, а й матер≥алом та способом виготовленн¤.  ласичними народними прикрасами були прикраси, типолог≥¤ ¤ких сформувалас¤ безпосередньо у народному середовищ≥. ћайстри, що виготовл¤ли њх, були вих≥дц¤ми ≥з сел¤нських гуцульських родин, ¤к≥ вв≥брали в себе прадавн≥ традиц≥њ в≥рувань, обр¤д≥в та способ≥в нос≥нн¤ ≥ декоруванн¤ прикрас.

ќрнаментика гуцульських прикрас, ¤к ≥ ≥нших вид≥в народного мистецтва гуцул≥в, наскр≥зь пройн¤та елементами древньоњ, дохристи¤нськоњ культури. “ут, у малодоступних горах, до XX ст. збереглис¤ традиц≥њ старослов'¤нського мистецтва. ƒжерелом орнаментальних композиц≥й гуцульських прикрас був древньослов'¤нський сол¤рний культ, ¤кий осп≥вував перв≥сне хл≥боробство, скотарство, де вир≥шальним фактором вважалас¤ животворна сон¤чна сила. —имвол сонц¤ став емблемою добробуту та благополучч¤ ≥ дл¤ населенн¤ ”крањнських  арпат, ¤ке до наших дн≥в зберегло немало маг≥чних в≥рувань. ” т≥ далек≥ часи цей символ широко використовувавс¤ ¤к обер≥г. —аме тому р≥зноман≥тн≥ ≥нтерпретац≥њ сол¤рного символу так часто використовують гуцульськ≥ майстри в декоруванн≥ прикрас.

« плином часу сол¤рн≥ знаки поступово вдосконалювалис¤, набували р≥зних атрибут≥в, виступали в р≥зних сполученн¤х з ≥ншими зображенн¤ми. Ќародне мистецтво √уцульщини ≥снувало довг≥ в≥ки. ¬оно жило ≥ розвивалос¤, творилос¤ у нових формах, ¤к≥ в≥дображали новий зм≥ст житт¤.

ќсобливо ¤скраво в гуцульськ≥й орнаментиц≥ прикрас в≥дбивс¤ пер≥од древньоњ –ус≥ з характерним дл¤ нього процесом христи¤н≥зац≥њ ≥ боротьби з ¤зичеством. ÷ей процес не був раптовим. ¬≥н тривав дуже довго ≥ виразно позначивс¤ у народному мистецтв≥ поступовою асим≥л¤ц≥Їю староњ ¤зичеськоњ символ≥ки з новою христи¤нською. ’ристи¤нство могло вв≥йти в народн≥ маси лише пристосувавши (нер≥дко асим≥лювавши) своњ пон¤тт¤, своњ образи до тих ¤зичеських пон¤ть ≥ образ≥в, ¤ких м≥цно тримавс¤ народ.

јсим≥л¤ц≥њ, в першу чергу, п≥дпадала саме сол¤рна символ≥ка, ¤ка виражалас¤ у злитт≥ сон¤чного диску з хрестом - головною емблемою христи¤нського культу.

Ќай¤скрав≥ше цей процес простежуЇтьс¤ у гуцульських металевих нагрудних прикрасах - згардах, ¤к≥ складаютьс¤ з одноњ чи з двох (≥ р≥дко - з б≥льшоњ к≥лькост≥) низок диск≥в або хрест≥в. ƒл¤ з'Їднанн¤ згард служать так зван≥ чепраги - дв≥, переважно кругл≥, пластини, оздоблен≥ карбованим або ажурним орнаментом.

ѕри першому погл¤д≥ на згарду впадаЇ в оч≥ диспропорц≥¤ м≥ж розм≥рами чепраг ≥ згард. „епраги, ¤к правило, мають велик≥,зовс≥м невиправдан≥ њх утил≥тарною функц≥Їю, розм≥ри. ƒе¤к≥ з них дос¤гають 6-7 см у д≥аметр≥, що говорить про њх особливе м≥сце серед нашийних прикрас. „епрага - сон¤чний символ - мала охорон¤ти людину в≥д злих дух≥в. ” центральн≥й частин≥ декору чепраги в б≥льшост≥ випадк≥в розм≥щуютьс¤ р≥зн≥ вар≥анти сол¤рноњ символ≥ки, колесо з в≥сьмома, ш≥стьма або чотирма спиц¤ми, шестираменна розета, концентричн≥ кола тощо.

“у саму роль в≥д≥гравав архањчний тип згард, ¤к≥ складалис¤ з круглих сонцепод≥бних медальйон≥в, схожих на чепраги, прикрашених шестипром≥нною розетою або ≥ншими под≥бними сол¤рними емблемами. ’арактерною рисою таких згард Ї вписуванн¤ в коло њх диск≥в р≥вноконечного хреста з чотирма малими колами м≥ж його раменами. ÷≥ хрестопод≥бн≥ мотиви, маючи дохристи¤нське походженн¤, були сол¤рними знаками.

јле поступово, крок за кроком, дисковидн≥ сол¤рн≥ знаки в згардах набувають хрещатоњ форми. —початку до дисковидноњ пластики додаютьс¤ чотири хрестовидно розм≥щен≥ кружки, дал≥ ц≥ додатки ускладнюютьс¤ ≥ збагачуютьс¤ у своњх формах. —онцепод≥бн≥ диски у згардах зам≥нюютьс¤ хрещиками-хрестиками з р≥вними раменами, пром≥жки м≥ж ¤кими заповнювалис¤ промен¤ми. ’рещики, ¤к правило, мали однакову форму ≥ розм≥ри. «годом хрести втрачають р≥внораменн≥сть: одне з рамен стаЇ довшим ≥ хрест набираЇ вже специф≥чноњ христи¤нськоњ культовоњ форми. —аме на хрестах такого типу з'¤вл¤ютьс¤ рельЇфн≥ розп'¤тт¤ з рисами прим≥тивноњ пластики. јле й так≥ суто христи¤нськ≥ хрести ще мають на соб≥ багато залишк≥в ¤зичеськоњ символ≥ки. “ак, на к≥нц≥ рамен цих хрест≥в часом зустр≥чаЇмо сол¤рн≥ розети або диски. “ак≥ хрести служили ¤к частиною згард, так ≥ самост≥йною прикрасою. ѓх носили переважно чолов≥ки (р≥дше ж≥нки) на ланцюжках-рет¤з¤х. –ет¤з≥ в залежност≥ в≥д техн≥ки виконанн¤ мали так≥ форми: кругл≥, плоск≥, довгаст≥, плетен≥, перевит≥.

” XIX - на поч. XX ст. на √уцульщин≥ ще побутувало металеве намисто - шелести у форм≥ невеликих круглих дзв≥ночк≥в, ¤к≥ виготовл¤ли техн≥кою штампуванн¤. “аке намисто було вже архањзмом серед сх≥днослов'¤нських прикрас ≥ виготовл¤лос¤ т≥льки гуцульськими майстрами. ѕод≥бн≥ аналог≥њ можна знайти серед бронзових, ср≥бних та золотих вироб≥в стародавн≥х слов'¤н.

¬насл≥док специф≥чного ≥сторичного розвитку та географ≥чного розташуванн¤ карпатського рег≥ону, тут не т≥льки залишилис¤ елементи культури  ињвськоњ –ус≥, а й збереглис¤ традиц≥йн≥ способи обробки метал≥в. ƒл¤ декоративних ц≥лей майстри √уцульщини вживали м'¤к≥ ≥ легкоплавк≥ метали. ™, наприклад, старовинн≥ гуцульськ≥ прикраси, зроблен≥ з м≥д≥ ≥ олова. «олото ≥ ср≥бло були недоступн≥ народним майстрам, тому вони вживали сплави, що своњм кольором ≥м≥тували ц≥ дорогоц≥нн≥ метали. “аким сплавом була, наприклад, латунь ("мос¤ж"). ѕ≥зн≥ше дл¤ виготовленн¤ прикрас гуцульськ≥ ум≥льц≥ почали вдаватис¤ до ≥м≥тац≥њ ср≥бла, використовуючи бакунт (сплав м≥д≥, олова ≥ ср≥бла) ≥ нейз≥льбер (сплав н≥келю, м≥д≥ ≥ цинку). ÷≥ сплави легко п≥ддавалис¤ традиц≥йним способам обробки, ¤кими користувалис¤ гуцульськ≥ майстри-мос¤жники (в≥д слова "мос¤ж"). ÷е, насамперед, литт¤, куванн¤, плет≥нн¤, грав≥руванн¤, ≥нкрустац≥¤, штампуванн¤ та ≥н.

 омб≥нуючи р≥зноман≥тн≥ техн≥ки, народн≥ ум≥льц≥ виготовл¤ли прикраси, ¤к≥ в≥дзначалис¤ багатством форм ≥ р≥зноман≥тн≥стю орнаментальних композиц≥й. «а способом нос≥нн¤ гуцульськ≥ прикраси можна розд≥лити на дек≥лька груп. Ќайчисленн≥шу складають нашийн≥ та нагрудн≥ прикраси, до ¤ких в≥днос¤тьс¤ й вище згадан≥ згарди, чепраги, шелести. ƒо ц≥Їњ ж групи належить ще один тип згард - намисто з одного або к≥лькох р¤дк≥в монет, п≥дв≥шених до шнурка або ланцюжка. ƒл¤ таких п≥дв≥сок використо-вувалис¤ австро-угорськ≥. польськ≥, рос≥йськ≥, румунськ≥ та ≥тал≥йськ≥ монети. ” заможних гуцулок на груд¤х виблискувало по 3-4 низки ср≥бних монет.

ƒосл≥дники звертають увагу на велику к≥льк≥сть нагрудних прикрас в гуцульському ж≥ночому костюм≥. ” цей наб≥р входило по дек≥лька дес¤тк≥в зразк≥в намиста (≥нод≥ 40-50) вагою в к≥лька к≥лограм≥в. —юди входили коралов≥ намиста або њх п≥дробки та р≥зн≥ види намиста з≥ скла. ÷е, зокрема, "венец≥анськ≥" або "писан≥" пацьорки, ¤к≥ завозилис¤ на √уцульщину ≥ належали до найулюблен≥ших ж≥ночих прикрас. ƒл¤ њх виготовленн¤ використовували непрозорий сплав скла (смальту) р≥зноман≥тних кольор≥в: темносинього, блакитного, б≥рюзового, б≥лого, зеленого тощо.Ќамистини кругл≥ за формою, д≥аметром 1,5-2 см ≥нкрустувалис¤ золотом, склом, розписувались кольоровими фарбами. ћотиви були рослинн≥ - листочки, г≥лочки, завитки тощо. Ќайб≥льше ц≥нувалос¤ велике, пишно золочене намисто. ƒешевшим було намисто з нап≥впрозорого та шаруватого скла. ƒо останнього виду належить широко розповсюджене на √уцульщин≥ намисто б≥лого кольору - "перли".недороге ≥ водночас ефектне.

Ќамисто з корал≥в на √уцульщину завозили з ≤тал≥њ та ‘ранц≥њ. ÷≥нувалос¤ воно залежно в≥д розм≥ру, насиченост≥ кольору та чистоти коралу. ¬елике червоне, без ц¤точок намисто ("французьк≥ корал≥") коштувало дуже дорого, прикрашали ним себе лише заможн≥ гуцулки. Ѕ≥дн≥ш≥ носили п≥дробки п≥д коралове намисто ≥з фа¤нсу, рибного клею тощо.

ќчевидно, червоний кол≥р корал≥в (до середини XIX ст. верхн≥й од¤г гуцул≥в, виготовлений з повст≥, був червоною кольору) асоц≥ювавс¤ з кольором, що мав маг≥чну силу захисту людини в≥д злих сил. “ому кожна молода д≥вчина та ж≥нка намагалис¤ мати в своЇму асортимент≥ червон≥ корали.

”с≥ прикраси виконували не ст≥льки декоративну, ск≥льки маг≥чно-захисну функц≥ю, ¤ку з к≥нц¤ XIX ст. перебрала на себе прикраса, що виготовл¤лас¤ з б≥серу р≥зних кольор≥в, утворюючи найр≥зноман≥тн≥ш≥ вар≥анти орнаментальних мотив≥в, знакова символ≥ка ¤ких спр¤мовувалась на захист.

ѕрикрасам грудей, голови ≥ шињ, ¤к найб≥льш вразливим ≥ беззахисним по в≥дношенню до потойб≥чних сил, прид≥л¤лос¤ багато уваги в ансамбл≥ гуцульського од¤гу. як нашийна ж≥ноча прикраса найчаст≥ше використовувалас¤ стр≥чка ≥з р≥знокольорового б≥серу - сил¤нка, що щ≥льно обл¤гала шию. Ќайдавн≥ш≥ зразки цих вироб≥в виготовлен≥ способом нанизуванн¤ - сил¤нка. в≥д чого походить ≥ назва цих прикрас. Ќеширок≥ 2-« см сил¤нки носили ж≥нки ≥ д≥вчата у будень. ƒн¤ м≥цност≥ њх ≥нод≥ нашивали на червону тасьму. —в¤тков≥ сил¤нки були ширш≥, ажурн≥ш≥, по нижньому краю прикрашен≥ петельками з б≥серу - кумасиками.  р≥м сил¤нок з б≥серу, виготовл¤ли іердани техн≥кою, що нагадуЇ полотн¤не тканн¤ простого переплетенн¤. ¬они в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д сил¤нок щ≥льною фактурою.

“радиц≥йний орнамент сил¤нок ≥ іердан≥в геометричний ромб з простими або ускладненими контурами, трикутник з в≥дрогами по кутах, а також др≥бн≥ш≥ елементи - зигзаги, кривульки тощо.  олористична гама сил¤нок дзв≥нка, насинасичена ≥ гармон≥йно пов'¤зана з колоритом усього ансамблю од¤гу.

Ќаступну групу прикрас складають головн≥ убори ≥ доповненн¤ до них, ќриг≥нальн≥стю художнього вир≥шенн¤ в≥дзначаЇтьс¤ ч≥льце - ж≥ноча прикраса пр¤мокутноњ форми, ¤ка закривала лоб аж до бр≥в, обрамл¤ючи обличч¤ зверху пишною "бахромою" рухомих п≥дв≥сок, що п≥д час ходи ≥ особливо танцю мелод≥йно видзвонювали. „≥льц¤ виготовл¤ли м≥сцев≥ майстри-мос¤жники.

¬≥домо дек≥лька його вар≥ант≥в. —тародавн≥ ч≥льц¤ виготовл¤ли з квадратних латунних пластинок, прикрашених карбованим орнаментом. Ќа кожн≥й з пластин кр≥пилос¤ по чотири-ш≥сть металевих п≥дв≥сок, так званих ц≥ток. «низу ч≥льце завершувалос¤ р¤дком дзв≥ночк≥в, в≥д кожного з ¤ких звисали пелюсткопод≥бн≥ п≥дв≥ски. ѕ≥зн≥ше ч≥льц¤ виготовл¤ли з суц≥льноњ латунноњ бл¤шки, до котроњ двома-чотирма горизонтальними р¤дами п≥дв≥шували ц≥тки. Ѕл¤шку прикр≥плювали до широкоњ червоноњ або зеленоњ бархатноњ тасьми. “радиц≥¤ використанн¤ ч≥льц¤ ¤к елемента вес≥льного вбранн¤ своњм кор≥нн¤м с¤гаЇ час≥в формуванн¤ давньоруськоњ культури ≥ збереглас¤ в побут≥ до сьогодн≥.

ќкрему групу гуцульських прикрас складають персн≥ й обручки, в≥длит≥ з латун≥, бакун≥ ≥ нейз≥льберу. Ќа √уцульщин≥ були поширен≥ два типи персн≥в дл¤ нос≥нн¤ на руках ≥ дл¤ спинанн¤ нашийних хусток, ¤к≥ дарували д≥вчата хлопц¤м. ¬ обох випадках вони зв'¤зан≥ ≥деЇю шлюбу. ѓх орнаментика багата символ≥чним зм≥стом, у ¤кому закладен≥ ≥дењ безперервного житт¤, продовженн¤ роду, обер≥ганн¤ с≥мейного вогнища.

«овн≥шн¤ поверхн¤ обручки прикрашалась рельЇфним або грав≥рованим орнаментом.

ќстанн≥й, ¤к правило, складавс¤ з пари ромб≥в, в ¤к≥ вписан≥ сол¤рн≥ хрести, або сол¤рн≥ кружки. ≤нод≥ ц≥ сол¤рн≥ знаки з'Їднан≥ в одну ф≥гуру. ¬иход¤чи з обр¤дового призначенн¤ перегон≥в, можна гадати, що так≥ зображенн¤ символ≥зують шлюбну пару - подружж¤.

¬ ≥нших випадках до двох кружк≥в, що в ромбах, додаЇтьс¤ ще два кружки м≥ж ромбами. “ака орнаментальна схема широко вживалас¤ в декоруванн≥ гуцульських прикрас, виступаючи ¤к вар≥ант сол¤рного хреста. ≤снуЇ г≥потеза, що цей знак Ї символом новопобудованоњ хати. ¬ такому раз≥ це зображенн¤ ц≥лком зб≥гаЇтьс¤ з≥ шлюбною ≥деЇю нового господарства молодого подружж¤. “акий прийом оздобленн¤ персн¤ м≥цно зб≥гаЇтьс¤ ≥ в сучасних гуцульських виробах.

÷ей орнаментальний мотив часто зустр≥чаЇтьс¤ на персн¤х у форм≥ к≥льц¤, що розширювалос¤ та потовщувалос¤ у верхн≥й частин≥, переход¤чи у пр¤мокутний щиток. ѕерсн≥ з круглим щитком декорувалис¤ орнаментом, ¤кий повторював сол¤рн≥ мотиви чепраг: шестираменн≥ розети, сол¤рн≥ хрести, концентричн≥ к≥льц¤, промен≥ тощо. ќрнамент грав≥рувавс¤ ≥ доповнювавс¤ кольоровою замазкою, що ≥м≥тувала емаль.

—еред гуцул≥в був поширений перстень з рельЇфним зображенн¤м голови злого духа ар≥дника", що мав обер≥гати власника в≥д темних сил. Ќародну культуру гуцул≥в влучно охарактеризував ћ  оцюбинський: "√уцули - найориг≥нальн≥ший народ з багатою фантаз≥Їю, з своЇр≥дною псих≥кою. √либокий ¤зичник, гуцул все своЇ житт¤ проводить в боротьб≥ ≥з злими духами, що насел¤ють л≥си, гори й води. ’ристи¤нством в≥н скориставс¤ лиш дл¤ того, щоб прикрасити ¤зичеський культ". ќсь чому обручки, персн≥, ¤к ≥ ≥нш≥ види прикрас з притаманними њм архањчними рисами, користувалис¤ серед гор¤н великим попитом. ¬они були нев≥д'Їмними атрибутами св¤ткового та вес≥льного од¤гу. “ому народн≥ ум≥льц≥ √уцульщини з великою любов'ю виготовл¤ли ц≥ прикраси, вкладаючи в них свою творчу фантаз≥ю. √уцульськ≥ прикраси Ї чудовими зразками народноњ творчост≥, ¤к≥ св≥дчать про велик≥ художн≥ зд≥бност≥ народних майстр≥в √уцульщини. яскравим доказом цього Ї колекц≥¤  оломийського музею народного мистецтва √уцульщини та ѕокутт¤ ≥м. ….  обринського. що збер≥гаЇ велику к≥льк≥сть зразк≥в р≥зноман≥тних вид≥в гуцульських прикрас, починаючи з XVII стол≥тт¤.

ћатер≥ал передано ∆овтоводським VC

Ќа початок матер≥алу